Боротьба для боротьби, чи змагання за вартості?

Цілеспрямований момент у боротьбі; вирішальні критерії

її вартости: апотеоза боротьби за національні ідеали.

            Ця проблема – хоча й багатьом, можливо, відома й зрозуміла – вимагає, проте, роз’яснення з причини свого рода гіпнози неправильної інтерпретації відірваних фрагментів націоналістичної ідеології.

            Буває, що для протиставлення якійсь означеній вартості минулого підноситься й сильно підкреслюється властиву вартість сучасного й майбутнього, не раз не як інтегральн, абсолютну вартість саму по собі, як усе, як початок і кінець, зміст і змисл зусиль, але як питоменну рису-елемент, як цінність, що хай дуже важлива, - одначе повноту позитивної розцінки знаходить як цілість з усім, з вихідними і цілевими своїми позиціями. Вона може бути одним із основних елементів життя,  найбільш яскравим і позитивним його знаменем, але трактована окремо, може бути однаково творчим як і руїнним чинником. Йде нам про клич: боротьба для боротьби. Існує властиво для нас боротьба за вартості й змагання до вартости.

            Люди, що бачать поверхнево, зокрема ж люди злої волі, шо не хочуть бачити акутний тон, акцентуючий один із основних елементів даного світогляду у протиставленні до відсутности чи спрощення його в ворожому, частину беруть за цілість, засоби за мету, шлях за ціль. Парс про тото. Тим часом подвижники даної ідеї приймають його лише в цілості з ціллю, яка вирішує його вартість. Боротьба, що пронизує усю діяльність людини, кожний її крок і чин, є того характеру радісно-творчим елементом, без якого не живе людина, без якого немає світу. У цілому світі йде змаг, іде боротьба серед свідомої та несвідомої природи, бо тон світу це дужання сил за означені ідеали. Однаково ж боротьба не існує як абсолютна вартість. Вона уявляє повноту вартости щойно тоді, коли є змаганням за позитивні, національно-етичні ідеали, які намагається здійснити. Вона існує тоді, коли є опір.опір може бути тоді, коли здійсняється точно означену ідею, коли валиться колоди, що лежать на шляху. Отож уже в самому поняттіборотьби знаходиться момент цілевий. Про безцілевість боротьби не доводиться говорити.

            Тут, ясна річ, при позитивному з’ясуванні цієї справи заходить питання телелогічного  порядку світу. Звичайно, заходить питання: в ім’я чого поборюється опір. Можливе й таке, що поборюється опір ради самого поборювання, властивіше ради самої перемоги. Але для націоналістичних елементів боротьба представляє вартість тоді, коли вона є боротьбою за точно означені національні ідеали. Саме ідея, в ім’я якої ведеться боротьбу, перерішує в позитивному або негативному сенсі  саму боротьбу, напр., боротьба національних шкідників, які хочуть, перехитривши репрезентантів і подвижників націоналістичної ідеї, витягнути свої особисті користі, через свою етично злу ідею, ціль і мотиви, може бути тільки негативною появою.

            Говоримо отже про апотеозу боротьби за національні ідеали, боротьби, яка їх здійснює. Про вартість боротьби рішає її ідея, чи національно-етично  вона добра чи зла. Коли ж не означується точно ідеал боротьби, себто її цілі, а апотеозувалось би її без огляду на мету, то було б не раз шкідливе.

            Межі боротьби в індивіда: націоналізм за і проти Ніцше.

            Не можна ставити зокрема в індивідуальній площині – для поодиноких людей тези: сам факт боротьби для боротьби є абсолютно етично доброю вартістю, тим паче для одиниць, що діють, по напрямних своєї егоїстичної волі. Очевидно, боротьба як така має свої радісні, позитивні моменти, насолода й втіха у ній, у дужанні для дужання, перемоги, як у функції бачення, щоб добачити, щоб побачити (тут завважите теж момент змагань), але це, так мовити б, регенерюючі засоби, основно й цілево підпорядковані засадничому тонові й постулятові боротьби за варості, боротьби за націоналістичні  ідеї. Тому й підносимо ми якнайрізкіше постулят боротьби, боротьби найінтенсивнішої, найбільш зусильної, найбільш рисковної, але боротьби за національні ідеали. Ми життєрадісний факт боротьби заковуємо в рамки національної ідеї і лише в рамки національної ідеї і лише в рамках її здійснення він діяти повинен.

            Апотеоза боротьби осіб, по шляху їх егоїстичної волі, по шляху боротьби так, як їм цього хочеться, це апотеоза нездисциплінованої, метушливої борні; це у висліді – як соціологічного порядку явище – може бути не раз негацією суспільности, всякого суспільного життя, навіть анархізацією. Це примат одиниці над спільнотою.

            І не піднесенням індивіда понад спільноту взором нам Нацше, а підкресленням волі і визначенням їй належного місця. Не штірнерівець Ніцше – як подвижник нових соціологічного характеру ідей (особа понад суспільність), а Ніцше – філософ-волюнтарист, хоч теж не в цілому. Сприємливе для нас видвигнення ним волевого елементу (уже, напр., його негація релігії нам не підходить!), елементу сили, боротьби, дужання, непоборности, постійних змагань тощо.

            У нас всі явища виходять від Нації й обертаються кругом Нації. У нас нація над особою. Особовість проявитися може у відношенні до національної спільноти й у спільноті. Націоналізм – це антитеза анархістичного індивідуалізму (Штірнер). Націоналістичний індивідуалізм – це збереження принципу індивідуального почину, щоби проявившися, виходив він у користь національної спільноти. Це не індивідуалістичний егоїзм, це засаднича переставка вартостей, це з «жертовности» зроблення повинности.

            Тому й негує він тезу боротьби для боротьби особи, неопроміненої національною ідеєю і не реалізуючої її.ідеалом його не тип егоїстичної особовости (нехай навіть сильної волею), не ніцшеанівської надлюдини-егоїста – підкреслюю – в соціологічному змислі, а звершений типнаціонально-суспільної людини волі, героя, що є надлюдиною. Отже діяння поодиноких людей, що йшло б по шляху необмеженому і невизначеною ідеєю і шкодило б їй – офінюється як негативний факт.

Національні вартості – це етичні вартості – й клич:

боротьба для боротьби

            Але чи ця боротьба для боротьби національного організму як цілости, себто у зв’язку з його поставою до всіх, що поза ним, як окремої появи, чи вона є остаточною ідеєю його?! Чи цей суттєвий елемент нації, ці етичні спійла й переживання, які дають обґрунтування і визначають цілеві становища прямувань осіб, ці суттєві – психо-моральні – складники нації як окрема цінність у самій боротьбі для боротьби знаходять свою ціль?!

            Тут треба повернути до згаданої вже вгорі проблеми. Принцип соціяльности є вирішальний у діянні для особи. Він не є негацією особовости, тільки унапрямлює її шлях і визначає ціль і критерії її оцінки. Вона проявитися може позитивно тільки в конструктивізмі для національно-суспільного росту. Про приналежність особи до даної нації вирішає не пасивне признавання її, а й активне завигажування в здійснюванні її ідей. Традиційно-історичні, волеві, етичні вартості, що виповняють зміст нації, існують у душах особовостей і ці останні для їх здійснення ведуть боротьбу, віднаходячи в ній свою душу і повнячи отак свою функцію на землі. Отже ці вартості є вищоступневими послідовностями відвічних законів і тими ж законами, незмінними цінностями, це не значить стабільними, а незмінними динамічними. Вони об’єднують людей на життя і смерть.

            Вони – сутні первнівічного порядку світу, є законами спільного життя, ідеями особистого існування людей.представляють собою цілеві позиції одиниць і повну окремішну цілість саму для себе. Існують для перемоги своєї, для удосконалення і росту в душах одиниць як закони, створені Абсолютним Добром і Волею, уявляють для себе інтегральну абсолютну вартість і функціональність їх є тільки позитивна. Закони Національного Росту й Боротьби.

            Отож усяке змагання їх, усяка боротьба їх з первнями світу зла й упадку, застою – чиелементами другого світу боротьби, що настає на їх упадок, є окреслена саме цією ідеєю власного національно-етичного самоздійснювання, при неодмінній причасності особистих воль як шляху до осягнення повного їхнього індивідуального щастя. Коли одиниці ці закони інтенсивніше прийматимуть і за ними діяти, тим величніший буде тріюмф цих законів. Для них їхня постійна потуга й перемога, ріст у ширину й глибину одиниць і об’єктивізації в міжнаціональному переможному змаганні – це метове назначення.

            Боротьба є найсуттєвішим нервом цих вартостей, як постійне, невблаганне, тверде й непохитне – повне радости – змагання до перемоги й потужности та самостановлення. Боротьба, якій присвічує ідея росту й перемоги, скріплювання себе, етичних цінностей (бути потужним володарем, і т.п.) може бути в тому, змислі (річ у рості національних сил) тільки позитивним фактом. Вона – це ніяне конечне зло! Це при позитивній ідеї – етично добра, повна життя, питома кожному життєвому явищу й становить його найрадіснішу творчу частину.

            Тому й бачимо кругом таку велику апотеозу боротьби. Одначе в теоретичному з’ясуванні  проблематики життя мусять бути завжди збережені властиві межі. Ніяка апотеоза безумства боротьби, ні реву для реву, ні божевільного круговороту її. Це лиш відзеркалення рвучкого динамізму напр. непоборної душіі молодого поета, без ніяких претенсій на ідеологічний підмурівок усіх вартостей, що ставить лиш вимогу цьому українському дефетизмові  й скастрованій духовості добачити радісно-творчі  елементи боротьби, що не дають спокійно жити  ні дома на соломі тихо й поволі умирати, а женуть за чином. І закцентування цієї радости боротьби – це дуже позитивний факт.

            І не йде нам про риск грача, що все кладе на сліпий випадок, сліпе щастя, а не на творчість і натугу своєї волі, ні не ради життя ідеї, а ради самої гри. Він воліє рискувати своїм життям, як рятувати других. Він рискує ним, бо воно для нього не цінне, він не володар життя і не переможець, не нагинає його до своєї волі, а піддається його ходові – як схоче, мовляв, доля. Це – пасивний риск, і такий грач радше пасивний тип. Ми ж за риск героя, бо ми за боротьбу й змагання до вартости, за ідею.

Абсолютність чи релятивність вартостей

            Ці вартості є вартостями інтегральними, не зв’язаними з оцінкою сучасно-живучих. Бо, коли б здегенеровані сучасні  протиставлялися, наприклад, ідеї героїзму чи патріотизму, то вони проте остануть цінністю, бо це вартості понадчасові і позапростірні. Про релятивізм цього роду вартостей не доводиться говорити: не є це вартості, які випливають лише з оцінки вчора чи нині живучих. Існують вартості, які відповідно до суб’єктивного наставлення осіб різно можуть бути оцінювані. Але вартість ідеї боротьби за здійснення національних ідеалів є однаково позитивною для минулих, сучасних і майбутніх,  отже не є релятивною вартістю, навіть в оцінці людей. Це означає, що навіть, коли б такої оцінки згідної пр. в сучасних людей не було, вони не перестали б бути вартостями цього порядку. Цінності й критерії етичні не є релятивними. Абсолютні, інтегральні вартості, визначають критерії оцінки всяких життєвих явищ. І коли суб’єктивізм оцінювання означених людей є співзвучний з цими основними безумовними цінностями, означає, що він в повноті  здійсняє їх, що ці люди є повними носіями й борцями за ці вартості. Це дається мимо суб’єктивізму оцінки безумовно ствердили на тлі історичної дійсности.

            Не може бути мови про здійснювання всіма національних вартостей, хоча й постулят цей невідклично стоїть перед усіма. Правда не є релятивною (відносною) річчю. Національна сила й могутність – це правда. І ми за інегральність, абсолютність національно-етичних вартостей, які існують незалежно від відносною оцінки осіб-людей догматично для них!

Євген Орловський: Боротьба для боротьби, чи змагання за вартості?, «Студентський Шлях», Львів, 1934, ч.5-6 (37-38), стор. 136-140.

Ярослав Стецько, "Українська визвольна концепція", частина 1

Прес-служба Чечельницької РО ВО "Свобода"